ти так і не навчилась не звикати
ніби приростаєш
хоча давно затямила що не слід
читаєш записи
насолоджуєшся переливами голосів шурхотінням одягу стукотом кроків
хтось несподівано стає тобі безмірно дорогий
слОва
залишеного ним
......
І все було не так
Спершу було Я
Що не знало ні неба ні землі
Стиснене в порожнині матері
глухими стінами
Я
нестримно шукаюче виходу
з власної пустоти
ростучого всередині всесвіту
Щупальцями клітин роздираюче простір
......
дуне вітер
і серцем украй
я знайду де Морава впадає в Дунай
щоб нестись
виграючи то брижма то вздовж
огинаючи Девін що вгору пішов
(де він Девін)
найпотужніше
рвучись навчас у віки
......
і рватиме осінь
стежками злісілими в біг
задихане небо
на край витискатиме літо
навщем
на розв'язках
туманами вкритих доріг
у кільця з'єдинених
сльози ковтатиме вітер
у темрявах тіл
......
позаду бамбуком йде стовбур хребта
ребер руками корсетом
тебе обіймає
попереду шлях лишає унастіж
лишає
скрипковим ключем для будинку життя
відкритий
штовхай-но із кола
......
ти так і не навчилась не звикати
ніби приростаєш
хоча давно затямила що не слід
читаєш записи
насолоджуєшся переливами голосів шурхотінням одягу стукотом кроків
хтось несподівано стає тобі безмірно дорогий
слОва
залишеного ним
......
дуне вітер
і серцем украй
я знайду де Морава впадає в Дунай
щоб нестись
виграючи то брижма то вздовж
огинаючи Девін що вгору пішов
(де він Девін)
найпотужніше
рвучись навчас у віки
......
голосом
земля вистелена
птах птахові на крила наступає
поки не злетить
поки не пронесеться
проз прозу
з човнів вух воду вихлюпає
і на мовчазній хвилі губ
завмре
наступає
......
туман
беручи своє
має звичку поширюватись
нехай
під десницею пам'яті знак питальний причаївся
краї у воду опустиш
і в небо подасишся
куди стільки слідів тягнеться
естафету передаючи
а збоку ті що за швидкістю женуться
......
і рватиме осінь
стежками злісілими в біг
задихане небо
на край витискатиме літо
навщем
на розв'язках
туманами вкритих доріг
у кільця з'єдинених
сльози ковтатиме вітер
у темрявах тіл
......