А чи дано тобі,
Початому в мокрому лоні,
Викупатись у Вселюбові істини,
Пригадуючи тишу серед океану води
і потоків крови,
Коли пам’ять завмирає перед глибинами пізнання.

А чи дано тобі,
Окресленому двома півкулями на мапі,
названій мозком,
Пригадати покинуту істину
довгої полярної ночі.
Бо ти, навіть відкинувши знання
і омивши тіло своє любов’ю,
Голий-голісінький на березі Життя
Не можеш ступити знову Адамом з ночі
в день.

Прісно і во віки віків
прісна суша
Тобі, що з солоних бризк слини,
слизу
і сльози
творений
Кров’ю і потом.